Про людину як парадокс

Ти кажеш: «Мені пофіг на думку оточуючих, але постійно питаєш: "як я виглядаю?";
Ти розповідаєш всім, як ти любиш самотність, але постійно говориш по телефону;
Не довіряєш людям, але постійно плачеш комусь "в желетку";
Кажеш, що не віриш в кохання, але ночами плачеш в подушку через нього;
Ти живеш сьогоднішнім днем, але постійно будуєш плани на завтра;
З принципу не дивишся новини по ТБ, але читаєш їх в Інеті;
Дуже самокритичний, але люблиш лише себе;
Ти прощаєш собі всі помилки, але скоса дивишся на тих, хто їх припускає;
Не віриш в ідеальних людей, але щодня шукаєш собі ідеал;
Тебе нудить від натовпу в метро, але ти все-одно ним їздиш кожного дня;
Ти критично вибираєш що тобі слухати, але підспівуєш якійсь попсі, їдучи в маршрутці;
Ти хочеш, щоб люди сприймали тебе таким, який ти є, але в той же час стирчиш перед дзеркалом годинами;
Любиш говорити розумні фрази про високі речі, але не розумієш себе;
У тебе купа не розкритих талантів, але ти нічого не робиш для їх розкриття;
Ненавидиш свій День Народження, але завжди його святкуєш;
Обожнюєш спати до обіду, але ставиш будильник на 6 ранку.